Bio

Ольга Бикова народилася 1981 року в місті Черкаси, Україна. Її ранні роки пройшли в Полтаві, де батьки навчалися в інженерно-будівельному інституті. Батько за фахом — архітектор, мати — інженер-конструктор. Ольга росла разом із молодшим братом. Родина жила поруч із краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського — перлиною українського модерну. Внутрішній двір цього архітектурного шедевра фактично був її дитячим ігровим майданчиком. Унікальна архітектура міста, його сквери й парки, що кожної весни потопали в морі тюльпанів, а також творча атмосфера довкола її батьків сформували її перші уявлення про світ.

У 1984 році після закінчення інституту родина за розподілом батька переїхала до міста Білопілля Сумської області. Коріння родини з боку батька було пов’язане зі Слобожанщиною, тому природа й люди цього краю стали особливо близькими Ользі. Ці роки запам’яталися їй теплим шкільним середовищем, уважними вчителями та вірними друзями. Затишна квартира, книжки, малювання, танці, музична школа, дитячі табори й чарівна природа краю стали найсвітлішими спогадами її дитинства.

У 1993 році у зв’язку з кар’єрним зростанням батька родина переїхала до обласного центру — міста Суми. Тут Ольга закінчила музичну (1995) та художню школи (1996), після чого продовжила навчання живопису й малюнку в майстерні видатного художника Аркадія Олексійовича Пушкаря. Він виявився одним із тих рідкісних людей, зустріч із якими змінює життя назавжди.

Аркадій Олексійович був принципово незалежним художником: не вступав до творчих спілок, не приймав звань і нагород, вважав, що художник має говорити про себе виключно через свою працю. Його твори прикрашали багато громадських просторів міста: велика настінна скульптурана залізничному вокзалі, інтер’єр кінотеатру «Салют» та розписи стін Аграрного університету.

Аркадій Олексійович справив вирішальний вплив на формування Ольгиної любові до живопису. Він прищепив їй повагу до класики — від античного Риму й Греції до старих голландців, Ренесансу та академічного мистецтва ХІХ століття, навчив розуміти мову кожного майстра й цінувати серйозну школу малюнку.

Саме в нього вона навчилася бачити в мистецтві сенс — чарівну межу між реальністю та вигадкою, високий рівень майстерності й прагнення надихати людей, а не порожню зовнішню ефектність. Вона займалася в його майстерні до 1998 року й поверталася туди аж до його смерті у 2005 році.

У 1998 році вона з відзнакою закінчила класичну гімназію та вступила на архітектурний факультет столичного КІСІ (нині — КНУБіА).

Київ кінця 1990-х помітно відрізнявся від сучасного: місто нагадувало велику, затишну комунальну квартиру, населену інтелігенцією. Це було місто величезних каштанів на Хрещатику й «нереконструйованого» Майдану; міцний коктейль класичної архітектури й бруталізму, живих вулиць і кав’ярень, куди люди ходили десятиліттями. Київ, що зберігав свою самобутність, — місто з власним характером, яким сьогодні його вже майже неможливо уявити. І саме той Київ назавжди залишився частиною Олиного внутрішнього світу.

Життя в гуртожитку та спілкування зі студентами з різних регіонів України, які поділяли її творчі інтереси й ставлення до життя, створювали особливу атмосферу підтримки та свободи. Студентські роки були насичені подорожами країною, захопленням гірськими лижами та скелелазінням.

Паралельно з навчанням Ольга серйозно і з захопленням займалася акварельним живописом, поступово формуючи власну художню манеру письма. Вона продовжувала навчатися в Аркадія Олексійовича та регулярно поверталася до його майстерні в Сумах за порадами та професійною підтримкою.

Незадовго до завершення навчання в інституті відбулася її перша персональна виставка акварелі, організована Alma Mater.

У 2004 році Ольга з відзнакою здобула ступінь магістра архітектури за спеціальністю «Архітектура громадських будівель і споруд». Після закінчення інституту вона пов’язала свою професійну діяльність із дизайном, оформленням інтер’єрів та художньою практикою. З того часу й до початку повномасштабної війни в Україні жила й працювала в Києві та Київській області.

Ще під час навчання, з 2002 року, вона почала працювати дизайнеркою. Її портфоліо охоплює проєкти квартир, приватних будинків, житлових комплексів, офісних приміщень, громадських просторів, банків і ресторанів. Ольга створювала планувальні рішення, розробляла ескізи меблів, текстилю, настінних розписів і декоративних елементів.

Серед її робіт — маєтки відомих українських бізнесменів і політиків у Конча-Заспі, Козині, поблизу Київського моря, численні квартири в Києві, знаменитий ресторан «Курені» на Парковій алеї та багато іншого.

Проєктування та авторський нагляд за реалізацією проєктів дали їй глибоку технічну базу, художню дисципліну й уважність до простору, предметів і деталей.

Водночас малювання залишалося паралельною лінією в будь-якій професійній діяльності. Більшість її інтер’єрних візуалізацій, ескізів меблів, художнього кування, камінів і кераміки виконано вручну.

Паралельно з дизайнерською діяльністю Ольга викладала студентам основи інтер’єрного проєктування.

У 2007 році вона вийшла заміж за архітектора Івана Пономаренка. Пара познайомилася ще на другому курсі архітектурного факультету КІСІ, де вони навчалися в одній групі. Весільну подорож молодята провели у Кашмірі (Індія) — на гірськолижному курорті в Гімалаях. У подружжя двоє синів.

У 2009 році родина переїхала до будинку під Києвом, який вони збудували за власним проєктом. Ландшафтний дизайн ділянки також став спільною роботою подружжя.

На мансардному поверсі з’явилася Олина майстерня — простір, у якому живопис перестає бути хобі й стає щоденним процесом. Водночас більшість її акварелей створено не в майстерні, а на пленерах. Ольга переконана, що робота з натурою — основа справжньої художньої майстерності.

Із 2010 року брала участь у численних художніх виставках по всій Україні. У 2010–2011 роках пройшли дві її персональні виставки в Шоколадному будиночку в Києві. Для цієї архітектурної пам’ятки вона розробила фірмовий стиль із використанням власного живопису та графіки.

Разом з чоловіком Ольга є співзасновницею бренду «Фабрика паперових літачків», створеного у 2020 році, у межах якого вона працює з акварельною ілюстрацією, дизайном і розвитком бренду в соціальних мережах. Щороку «Фабрика» випускає календар «Акварельна авіація», у якому кожна нова сторінка — це акварельний малюнок літака або гелікоптера. Видання користується великою популярністю як серед поціновувачів акварельного живопису, так і серед людей, закоханих в авіацію.

Наприкінці 2025 року, окрім традиційної «Акварельної авіації», «Фабрика паперових літачків» представила ще один унікальний проєкт — календар «Акварельні пташки Українського війська», присвячений бойовим БпЛА. В його основу лягли Олині акварелі із зображеннями українських дронів.

З 2022 року, після початку повномасштабної війни в Україні, Ольга разом із дітьми тимчасово проживає в Хорватії. Її чоловік добровільно вступив до лав Збройних сил України.